jtayl.org

Без штрафов мусор не побороть

Нижче наведений матеріал – це скорочена версія статті, розміщеної на сайті здолбунівського оператора з вивезення сміття, який дбає про те, щоб сміття на наших вулицях було менше.
Життя на смітнику. Щоб зробити вулиці чистими, потрібні штрафи
Але чому людина кидає сміття під ноги, навіть коли чує й бачить, що перед ним діти(!), які щойно прибрали довкола сміття?
Очевидно, що цей хлопець, як і багато його співвітчизників, смітив механічно, 22навіть не замислюючись. Усі ці люди хотіли б жити в чистій країні, але мало хто з них замислюється, що причина, яка робить цю країну брудною – в них самих.
По вуха у смітті
Сміття на українських вулицях давно перейшло з розряду побутових проблем в ранг національної катастрофи.
Українські парки та вулиці, тротуари й двори буквально встелені сміттям – від поодиноких недопалків та папірців до цілих куп непотребу. Бруд у парках і лісах, на берегах річок і озер став настільки звичним, що багато хто взагалі не помічає його, сприймаючи як невід’ємну й неминучу частину пейзажу.

І хоча Україна впродовж останніх поколінь і не належала до взірцево чистих країн, сміття на наших вулицях ще 15-20 років тому було незрівнянно менше.
Що ж змінилося?
 Поширене пояснення полягає в зростанні рівня споживання і поширенні різноманітних упаковок, внаслідок чого українці стали купувати значно більше поліетилену і пластику. І, відповідно, більше викидати. Це справді так. Раніше левову частку побутових відходів становили органічні продукти й папір, які швидко розчинялися. Тепер же в рази зросла не лише частка у відходах пластику, скла чи жесті, але й загальні обсяги цих відходів.
Проте одна справа – використовувати пластик, а зовсім інша – смітити ним де попало. Чому величезна частина цього непотребу опиняється не в урнах, контейнерах чи належно обладнаних звалищах, а в кущах чи й просто на тротуарах?
«Рятівне» пояснення, яке можна почути від багатьох українців – у наших містах дуже мало урн. І хоча урн справді мало, уважне спостереження свідчить, що цей позірний зв’язок дуже сумнівний.
Кількість накиданого сміття в українських містах практично не пов’язана з його відстанню від урн чи контейнерів. Та й не стане ж вихована людина кидати непотріб під ноги лише тому, що його треба пронести до урни, скажімо, не три метри, а триста.
Картина, яка стала типовою на зупинках громадського транспорту (незалежно від того, чи є там урна) – пасажир робить останню затяжку цигаркою і, за мить до того, як зайти в маршрутку, кидає недопалок просто під ноги.
Розсипи бичків оточують лавочки в парках і зупинки громадського транспорту, стеляться в траві обабіч пішохідних доріжок і під балконами, на яких люблять «подихати» курці.
До бичків додаються різноманітні обгортки, шкаралупа, лушпиння, пластикові пляшки й жерстяні банки, бите скло від кинутих пляшок. Величезна кількість українців навіть не замислюється над тим, щоб якось утилізувати сміття і просто кидає його де заманеться.
Саме це бездумне й безкарне свинство, яке охопило величезні маси людей, і є головною причиною стану наших вулиць. І лише здолавши його, зможемо звільнитися від бруду.
Величезна армія прибиральників за всього бажання не може зробити міста чистими, бо нове сміття з’являється безперервно й практично всюди, де ступає нога нашого співвітчизника.
Відпочити на березі річки в місті або в приміському лісі можна лише серед куп сміття, які залишають по собі інші «відпочивальники».
Щасливі власники автомобілів завалили сміттям будь-які зручні для відпочинку місця на природі навіть за десятки й сотні кілометрів від великих міст.
У справу засмічення батьківщини активно включилися і селяни. Для більшості сіл звична картина: сусідня річка чи яр завалений сміттям.
Прибираємо самі
Громадські активісти, які не бажають миритися з перетворенням країни на суцільний смітник, переконані, що ключове завдання – зміна свідомості людей.
Тут є дві складових. Перша – громадські акції з прибирання. Друга – відчутно штрафувати тих хто смітить.
Прибрати разом свій двір чи парк, посадити на місці купи сміття дерева чи квіти, організувати роздільне збирання відходів – такі прості спільні дії допомагають виробленню звички ніколи не смітити.

Сумське ноу-хау – збирання сміття байдарками
Усе це робилося по суті, без грошей. Учасники акції радо виділяють для прибирання свій вільний час, організатори теж працюють на волонтерських засадах. Партнери безкоштовно надають потрібний інвентар, вивозять і переробляють зібране сміття, допомагають поширювати інформацію.
«Коли дивишся накупу мішків зі щойно зібраним сміттям, а на місці, де це сміття було розкидано – чисту зелену траву, наочно бачиш, як Україна стає чистішою. Звичайно, щоб змінити свідомість багатьох і очистити від сміття всю країну, потрібен не один рік, але такі акції додають віри, що ми це зробимо!»,говорить координатор прибирання в Кривому Розі Олег Забояк.
Звичайно, в умовах тотального засмічення країни навіть такі масштабні прибирання – це крапля в морі. Але їх завдання – не стільки фізичне зменшення кількості сміття, скільки формування моди на чистоту, а водночас – об’єднання людей, які не хочуть більше терпіти засмічення країни.
Без штрафів ніяк
Лауреат Нобелівської премії з економіки Елінор Остром у книзі “Керування спільним” стверджує,що одним з необхідних елементів існування суспільства є покарання за порушеня правил.
Практик, багаторічний прем’єр-міністр Сінгапуту Лі Куан Ю у своїх мемуарах, в розділі присвяченому перетворенню міста на одне з найчистіших у світі підтверджує спостереження теоретика: «Ми почали з виховання наших людей. Після того, як ми переконали більшість з них, ми стали видавати закони, щоб карати меншість людей, котрі навмисно порушували правила».
Підтвердження маємо і в нас. Люди накидають знову і знову в місцях, начисто прибраних двірниками чи ентузіастами-волонтерами. А потім події розвиваються за теорією розбитих вікон. Лише п’яниця чи невиправний нахаба кине пляшку або папірець на чистий тротуар, але багато хто це не вагаючись зробить, якщо вважатиме, що тут «все одно брудно».
Якихось пару століть тому вулиці західноєвропейських міст були завалені сміттям і залиті помиями. І не в останню чергу саме високі штрафи за накидання сміття докорінно змінили ставлення до чистоти багатьох європейських народів. І не лише європейських.
«Класика жанру», вже згаданий Сінгапур, який на момент проголошення незалежності 45 років тому був надзвичайно брудним:
«Сміття, бруд, безлад і сморід від гниючих залишків їжі перетворили багато частин міста в нетрі», – описує стан міста у вже цитованих мемуарах Лі Куан Ю.
Одним з елементів «перетворення Сінгапуру на країну першого світу» були штрафи за сміття.
За недопалок чи папірець, кинутий на вулиці, сінгапурець мав заплатити штраф, що сягав місячної зарплати. А зараз це одне з найчистіших і найзеленіших місць планети штраф за кинуте сміття там перевищує 600 доларів США.
У більш м’якій формі, але тим самим шляхом рухається більшість міст та країн Європи й Північної Америки.
В Італії штраф за кидання сміття на тротуар може сягає 154 євро, а за викидання не посортованих відходів – 300 євро.
В Латвії штраф за викидання сміття у місті доведеться платити від 100 до 1000 доларів США. Навіть у сусідній Білорусі розмір штрафу за кинуте на вулиці сміття – до 50 доларів, а в Грузії – 28 доларів для громадян і 113 доларів – для юридичних осіб.
І лише Україна, здається, рухається в зворотній бік.
Чи часто Ви бачили, або хоча б чули, як оштрафували за накидання сміття бодай одну людину? Навіть якщо вона смітить на очах у всіх? Такі випадки настільки рідкісні, що ними можна знехтувати.
Більше того, навіть статистики окремої по штрафах за засмічення не ведеться. Бо порушення, за яке можуть оштрафувати за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення, звучить як «порушення державних стандартів, норм і правил, у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів». Дуже «конкретно», правда?
Під це визначення підходить що завгодно – від неправильного встановлення кіосків до ходіння по газонах. При цьому потрібно, щоб і потенційні порушники, і правоохоронці як мінімум знали ці загадкові «стандарти, норми і правила», які треба вишукувати в рішеннях найрізноманітніших органів влади та самоврядування.
Так от, за порушення всіх цих «стандартів, норм і правил» навіть у кількамільйонному і добре засміченому Києві міліція складає в кращому разі 2-3 протоколи на день, і далеко не всі вони стосуються сміття. Потім ці протоколи передаються до адміністративних комісій, які мають право накласти штраф за порушення, передбачити штраф.
Очевидно, що з такими розмитими формулюваннями й складними процедурами накладення штрафів подолати сміттєву епідемію не вдасться ніколи.

Зрозуміло, що запровадження високих штрафів за накидання сміття і простого механізму їх стягнення, не призведе одразу до революційних зрушень, однак створить необхідне тло для виховання громадської свідомості, і початку боротьби із сміттям.
Далі постає проблема: що робити із правильно викинутим сміттям, адже звалища переповнені. Відповідь проста і її знають навіть школярі: роздільне збирання і переробка. Але це вже тема окремої розмови.
..

Рейтинг: 
0
Оценок пока нет

Интересно

ООО "Биопродмаш" приступило к строительству в Крестецком районе Новгородской области предприятия по выпуску пищевой клетчатки. Завод будет работать на территории бывшего леспромхоза. Пищевая клетчатка является одним из ингредиентов для пищевой промышленности, производится на основе целлюлозы. Это довольно востребованный продукт на российском рынке. По мнению руководства предприятия, производство будет работать в рамках программы импортозамещения, поскольку действует исключительно на основе отечественного сырья. В рамках реализации проекта предп...

Опрос

Есть ли у вас баня?
Да, есть
29%
Нет, но хочу построить
57%
Нет
14%
Всего голосов: 7